Я працювала в Маріупольській дитячій лікарні медсестрою. У перший день війни виїхала з міста. Було складно виїжджати, але власними автомобілями ще було можливо. У Волновасі уже висадили в повітря міст, не ходили вже ні автобуси, ані потяги. 

Нам було, куди їхати, ми поїхали до родичів. Кішку не встигли забрати - так вона і загубилась. Не встигли взяти майже нічого: документи, трудову книжку з роботи не забрала. У чому стояли - у тому й поїхали. На роботу не можу влаштуватися без документів. Оформили допомогу. Мій двоюрідний брат має інвалідність, я за ним доглядаю. 

Найбільше шокували звірства російської армії, знущання над мирним населенням. 

Нам дуже допомагає фонд ЯМаріуполь: дає гуманітарну допомогу, продукти, одяг, подушки, ковдри. Інші благочинні організації дають безкоштовно ліки. Ми відчуваємо підтримку. 

У мого двоюрідного брата у Маріуполі згорів будинок, тепер він живе у мене. І я додому невідомо коли потраплю. І тут неможливо покинути, і туди не поїдеш. Тримаємось.

Війна закінчиться нашою Перемогою. Питання тільки часу, коли це станеться. Будемо чекати і сподіватися. Хочемо повернутися додому. Там у мене робота, рідні.