Лук’яненко Евеліна, 11 клас, Великодальницький ліцей №2  

Вчитель, що надихнув на написання есе - Парубіна Людмила Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - жахливе слово. Від нього стине кров у жилах та завмирає серце. У цього слова безліч синонімів: горе, сльози, страх, смерть... Я добре пам’ятаю, як все розпочалося та ніколи не забуду. Той ранок став найгіршим у моєму житті. Багато страху і болю в очах рідних. Я довго мандрувала із своєю ріднею по країні.

Це було страшно, ця невідомість заганяла нас у глухий кут. Навколо були одні погані новини.

Приблизно через місяць початку повномаштабної війни почали забирати на фронт моїх близьких та рідних.  Сльози були на моєму обличчі майже завжди, а страх не стихає і до сьогодні. Трішки згодом зателефонували мені і повідоміли, що у Бахмуті під час обстрілу під завалами житлового будинку загинули мої родичі. Це було жахливо. Ця війна принесла у наше життя  багато випробувань.

Згодом ми згуртувалися і почали допомагати нашим воїнам. Ми багато донатимо, приймаємо участь у зборах коштів на техніку, я приймала участь у благодійних концертах.

Ми збирали пакунки та передавали їх волонтерам. Вся моя сім’я приймає участь у волонтерстві. Я хочу, щоб поскоріше закінчилася війна. Ми віримо в те, що нам під силу все. Скоро ми будемо радіти миру і ніколи не забудемо героїв, які за це віддали життя.