Бабенко Ірина Миколаївна, учителька української мови та літератури Межівського ліцею №1

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Зимовий ранок 24 лютого 2022 року назавжди залишиться в моїй пам’яті. Мене розбудив телефонний дзвінок. Піднявши слухавку, я почула рідний, але дуже стурбований голос: «Почалася війна». У той час я ще не усвідомлювала, що ці події назавжди змінять моє життя, мій світогляд, мою душу. Невідомість лякала, страх за життя близьких не давав спокою, а в голові роїлися купа запитань без відповідей. Те, що було вчора далеким, раптом стало реальністю. Здавалося, що час зупинився. Відтепер постійний сигнал повітряної тривоги, стрілянина, руїни, сльози – це нові будні мільйонів українців.

Тисячі днів і ночей минули між першим вибухом і сьогоднішнім днем. Та кожен із них це окрема історія, окремий крок на довгому шляху випробувань, втрат і надій. І хоч війна лишає глибокі рани на серці, вона вчить ніколи не здаватися і вірити в силу людського духу. З часом мій страх почав поступатися місцем рішучості.

Неможливо бути постійно наляканим – людина має внутрішню силу адаптуватися до будь-яких обставин.

Тож поступово з’явилося бажання працювати і робити свій внесок у боротьбу за вільне майбутнє.

На жаль, війна вплинула не тільки на дорослих, а й на дітей. Вони теж стикаються з безліччю психологічних і емоційних викликів. Тому

переді мною, як і перед іншими педагогами нашої країни, постало надважливе завдання: забезпечити належну підтримку та можливість для емоційного відновлення учнів.

Необхідно було повернутися до звичних занять і рутин. Це допомогло відчути школярам стабільність у нестабільному світі. Для цього довелося освоїти нові технології, розробити онлайн-уроки, підтримувати зв’язок зі здобувачами освіти, які знаходилися в різних куточках країни та за її межами.

Навіть у найтемніші часи, коли сама відчувала, що земля йде з-під ніг, доводилося шукати світло всередині себе, щоб подарувати його діткам.

Сьогодні школярів ми вчимо не тільки знань, а й важливих життєвих уроків: цінувати мир, підтримувати один одного і ніколи не втрачати надію.

1000 днів війни – це не просто цифра, це ціла епоха в моєму житті. За цей час я знайшла внутрішню силу, переосмислила життєві цінності. Тепер ціную кожну хвилину життя, бо вона може обірватися в будь-який момент. Хоч попереду ще багато труднощів, я дивлюся в майбутнє з оптимізмом. Усім серцем вірю, що кожен прожитий день – це крок до довгоочікуваної перемоги, а попереду чекає мир і свобода. Усі ми робимо свій внесок у цю надзвичайно складну боротьбу. Сила – у єдності та підтримці один одного. Тому, сподіваюся, разом ми зможемо змінити хід історії.