Улітенко Дар'я, 10 клас, Матвіївська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання — Бойко Любов Андріївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна змінила все. Те, що колись було звичним і буденним, тепер сприймається як розкіш. Звук сирени, що сповіщає про небезпеку став нашим постійним супутником. Ми живемо одним днем через те, що не знаємо, що нас чекає кожну хвилину. Але навіть у таких складних умовах, ми продовжуємо мріяти про мирне майбутнє.

Пандемія COVID-19 та повномасштабна війна внесла зміни у звичайний навчальний процес, перемістила його в онлайн-простір. Замість живого спілкування з однокласниками та учителями я опинилась за гаджетами. Кожен день не мінявся з екрана в екран складне навчання, вибухи хтось кудись тікає. Адже

школа – це не лише місце для здобуття знань, а і простір для спілкування, розвитку соціальних навичок та формування особистості.

Людина без суспільства руйнується може втратити своє я.

Декілька місяців ми з друзями не могли ні гуляти, ні нормально спілкуватися це пригнічувало і погіршувало мій стан. В країні війна багато жертв, військових, руйнувань і шанс що близькі люди й домашні улюбленці можуть постраждати збільшився. Проте попри всі труднощі ми продовжували навчатися ставати самостійними, відповідальними й аналізувати інформацію, бо спочатку війни її потік не припинявся.

Згодом почалися вимикання світла. Доступ до навчання, спілкування став тяжким.

Але не втрачаючи надію продовжувала навчатися та наздоганяти знання.

Через рік я вже пішла в випускний клас навчання в деякі дні було офлайн я дуже раділа. Почала бачитися з однокласниками, вчителями контактувати з ними. Це викликало відчуття, що ти живеш і життя відновлюєтеся не стоїть на місці. В школі були різні заходи як і раніше ми готували вистави на новий рік. Після нового року почалась підготовка до екзаменів.

Потім весною ми вже вивчали вальс дуже старалися і готувалися до випускного. Їздили на фотосесії ходили на репетиції наперекір війні, тривозі, вибухам.

День випускного я ніколи не забуду ми зібралися в реальному житті, а не за екранами телефонів.

Сходили в гості до першої вчительки яка вела у перший клас і країну знань. Гуляли по місту, згадували минулі часи і насолоджувалися часом разом,

Прийшли канікули які я нарешті провила разом з друзями. Для когось вони були останні в школі або початком романтичної історії. Розмови про майбутнє – це завжди цікаво та хвилююче. У кожного з нас є свої мрії та плани на життя. Обговорюючи їх з друзями, ми дізнаємося багато нового про себе та один про одного. Це допомагає нам зрозуміти, чого ми хочемо досягти в житті, і надихає на нові звершення.

Канікули – це час для експериментів та самопізнання. Можна спробувати себе в новому хобі, записатися на курси або просто більше читати. Головне – використовувати цей час з користю та насолоджуватися кожною миттю. Адже канікули – це не лише відпочинок, а й можливість стати кращою версією себе.

Майже рік ми вже не реагуємо на війну проводячи час разом це поліпшує наш стан дає нам змогу забути про якісь складні моменти, втрати, допомагає відірватися ненадовго від переживань за близьких які на війні кожен день ризикують своїм життям. Що залишилося не змінимо так це відчуття тривоги і нервування за близьких, за військових, які кожен день захищають нас, втрачаючи свої життя.

Вони для мене герої і я дуже вдячна їм, що можу зараз ходити до школи, зустрічатися з друзями, близькими мені людьми.

Тисяча днів війни – це тисяча днів болю, втрат і випробувань. Але це також тисяча днів незламності, єдності та надії. Вона показала, наскільки важливими є такі цінності, як мир, свобода, людяність і взаємодопомога. Ми повинні пам’ятати про жертви цієї війни й робите все можливе, щоб запобігти таким конфліктам в майбутньому.

Хочу висловити щиру подяку всім, хто бореться за нашу свободу – нашим захисникам, волонтерам, медикам і всім, хто допомагає наближати день перемоги.