Андрущенко Кира, 11 клас, Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Бердянської міської ради Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Кука Вікторія Іванівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Пройшло вже тисяча днів війни. Для когось це цифра, для інших — нескінченна лінія болю, страждань, втрат і надій. Для мене цей період став часом внутрішніх змін, випробувань і переосмислення. Ця війна торкнулася кожного з нас, незалежно від того, де ми були і що робили в день її початку. Кожен крок, кожен день із цих тисячі змінив мене і мій погляд на життя, людей та мою країну.

Коли почалася війна, моє життя змінилося разом із мільйонами інших. Ранки вже не починалися з простих думок про справи чи плани. Тепер ранок — це момент тиші перед перевіркою новин, щоб дізнатися, чи всі близькі в безпеці, чи немає нових ударів, чи зупинилися атаки. Кожен день — це нові хвилювання, але водночас це новий день, який потрібно прожити з надією.

Війна ніколи не була для мене чимось далеким, адже починаючи з 2014 року вона була поряд: на сході моєї країни.

Коли бойові дії посилилися, усе, що я раніше чула в новинах, стало реальністю: зруйновані міста, втрати серед військових і мирного населення, змушені переселенці... Бачити це щодня було боляче, здавалося, що світ перетворився на хаос. Але саме тоді я зрозуміла, наскільки важливі для мене рідні й близькі люди, наскільки значуща кожна хвилина разом. Війна навчила мене цінувати життя й моменти, що здавалися раніше буденними.

Поступово, на тлі жахів, я почала помічати й щось інше — нову хвилю патріотизму, віри і єдності.

Я бачила, як незнайомці підтримують один одного, як люди готові ділитися останнім. Це надихало, це дарувало сили й надію! Я усвідомила, що боротьба за нашу країну — це не тільки битва на полі бою, а й щоденна праця кожного з нас. Кожен волонтерський жест, кожна підтримка для тих, хто втратив домівку, кожна копійка на допомогу — це частина нашого спільного опору.

За ці 1000 днів я зрозуміла, що війна — це не тільки смерть і руйнування, а й народження чогось нового. Вона навчила мене бути сильною, діяти рішуче, не боятися викликів.

Я почала вірити в людей, бо навіть у найтемніші часи є ті, хто готовий підтримати, допомогти, розділити біль. Я стала сміливішою, відкритою до світу. Я зрозуміла, що наша боротьба за свободу — це не просто слова, це те, що живе в наших серцях.

Мій шлях триває. Я не знаю, скільки ще днів нам доведеться прожити в цьому кошмарі, але я точно знаю, що ми вистоїмо.

Кожен з нас пройшов цей шлях по-своєму, кожен мав свої втрати й свої здобутки. Але ми стали сильнішими, і тепер знаємо, за що боремося. Наш шлях — це шлях до свободи, гідності, права жити у вільній країні.

1000 днів війни стали для мене випробуванням, яке змінило моє ставлення до життя, змусило переосмислити цінності та зрозуміти справжню силу єдності. Я усвідомила, що навіть найтемніші часи не можуть зламати наш дух, а лише роблять нас сильнішими. Ми всі стали частиною великої історії нашого народу, який бореться за своє майбутнє. Попереду нас чекає ще багато труднощів, але я вірю, що разом ми зможемо пройти цей шлях до кінця і побудувати нове, мирне життя в незалежній країні.