Ми втратили житло і почали життя з початку вже вдруге.

Я збиралася на роботу, коли почула вибухи. Зателефонувала керівництву і спитала, чи можна залишитися на дистанційній роботі. Мабуть, це була війна.

Дозволила дитині спати до сходу сонця — йти до школи вже не потрібно.

Коли глухо гримнули гармати, дитина впала з дивану. Стало ясно, що треба кидати все і їхати, бо буде прильот. Наступного дня в наш будинок потрапив снаряд, але ми встигли його покинути.

Стрес залишився: поганий сон, збудженість, постійна тривога.