"Настав час відмовитися повністю від російської продукції та контенту"

Дишлюк Анастасія, 14 років, учениця 9-А класу ліцею ”Універсум”, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Хомич Катерина Петрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Досі не можу забути той страшний день. 24 лютого, вибухи, почалася війна.

Коли батьки розбудили мене з цією новиною на вустах , то я не могла в це повірити. Але гучні звуки вибухів та новини про цю подію, змусили мене повірити в початок війни. Хотілося вірити в те, що все це страшний сон, який ось-ось закінчиться.

В той момент, я відчувала неабияку стурбованість. Я не могла зрозуміти, що коїться навколо мене.

Весь цей розвиток подій лякав мене.

Було страшно, що якщо ракета потрапить в приміщення, в якому знаходишся — ти просто зможеш втратити своє життя. Було лячно, що всі твої прожиті роки, можуть закінчитися від одного вибуху ракети, чи звичайного пострілу в потилицю.

Для мене і моєї родини це означало, що прийшов час зненавидіти все російське й просто відмовитися від цього. Що настав час відмовитися повністю від російської продукції та контенту. Що потрібно ще більше просувати українське і почати нагадувати людям про те, скільки ж людей загинуло, аби ми могли вільно спілкуватися тією самою українською мовою. Початок цієї війни породив ще більшу ненависть до всього російського.

Моє життя, та і я сама, змінилися в кращу сторону. Я змінилася як і зовні, так і внутрішньо. Я почала ще більше цінувати своє життя, і те, що жива. Також поспілкувалася з багатьма людьми, отримала новий життєвий досвід та друзів. Нарешті, я змогла розібратися в собі та своєму житті.

Ця війна ще більше об'єднала нас.

З початку повномасштабної війни, мене приголомшила поведінка путіна та російського народу. Здавалось би, а як же ”братські народи”(про які вони втирали всім повсюду)? Мене приголомшила ця велика кількість смертей.

Більш за все, мене приголомшило те, що росія почала війну просто з нічого. При чому, не називаючи її війною, а ”спецоперацією”. Це настільки низько було з їхньої сторони, що просто не описати словами.

Для мене мир — це те, чого хочуть більшість людей. Вже всі хочуть спокою, й аби ця війна закінчилася. Так, я також хочу, аби війні настав кінець.

Але запитання полягає в тому, чи готові ви так просто взяти, і пробачити це все російському народові? Чи готові ви пробачити їм смерті невинних людей? Ви справді готові забути про ці всі страждання, заради миру з нелюдом?

Та це ж сміховинно! Цього ніяк не можна допустити! Миру між росією та Україною не бути ніколи!

Аби добитися спокою для України, то є лиш один вихід.