Мороз Поліна, 10-а клас, Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 8

Вчитель, що надихнув на написання — Ус Ольга Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звати Мороз Поліна, мені 15 років, я живу в одному із осередків культури України – у місті Черкаси. Останні три роки, що я проживаю в Україні були досить складним випробуванням для мене через початок повномасштабної війни. Було досить важко пристосуватись до таких умов життя, але саме це допомогло мені знайти мотивацію та не втрачати надії на мирне життя.

Протягом цього часу моя родина активно допомагає нашим бійцям, разом відправляємо шкарпетки, що в’яже моя бабуся, до найближчого центру допомоги ЗСУ, у школі беру активну участь у волонтерстві.

Усе те, що я роблю разом з сім’єю надихає мене на перемогу. На мою думку, саме це допомогло моїй життєстійкості. Війна в Україні торкнулась кожного громадянина. Уже досить тривалий час ми виборюємо право на мирне життя у державі, та саме ці три роки змінили все: спокій, відпочинок, людей. Війна стала поштовхом для змін, у багатьох людей змінились погляди на життя, я ж хочу розказати про те, як змінилась я. Життєстійкість — це те, що набувається з часом, адже її не можна отримати з народження, вона формується з досвідом та випробуванням. Моє життя зазнало значних змін саме після початку повномасштабного вторгнення.

Головним гаслом, що допомагало мені під час критичних ситуацій стало: «Відчувай, думай, говори».

Ця фраза допомагала мені заспокоїтись та вчасно перестати панікувати. А ось найголовнішим ворогом життєстійкості я вважаю паніку, адже саме вона заважає в скрутних ситуацій. На жаль, у сьогоденні ми стаємо життєстійкими не з примусу, а через обставини, але це робить нас сильнішими та стійкішими. Українці – нація сильних та сміливих, а нашою головною зброєю є саме життєстійкість, що допомагає нам не вдаватися в тугу та робити усе задля Перемоги.