Ми - з Горлівки, переїхали у місто Бахмут. Та 24 лютого у Бахмуті теж розпочалася війна, як і по всій Україні. Пізніше ми переїхали до Полтави. Вчора ми дізналися, що нашої квартири у Бахмуті теж немає. Наша сусідка досі перебуває там. Вона надіслала фото нашого будинку і квартири. Все печально. Ми там жили з чоловіком і маленькою дитиною. На початок війни сину було півтора місяці.
Я втрачаю дім уже вдруге. Вперше - у 2014 році, і от - зараз. Це дуже важко. Я дуже не хочу, щоб моя дитина таке пережила.
Мій чоловік працює у поліції. 24 лютого йому зателефонувати о п’ятій ранку і сказали, що потрібно терміново приїхати на роботу. Так ми дізналися, що розпочалася війна. Тоді ми були у Бахмуті, ніхто нічого не підозрював. Спочатку все необхідне у нас було, а десь з початку березня продукти стали завозити все рідше.
Коли над містом почали літати літаки і уже було кілька влучань, ми не стали ризикувати - вирішили евакуюватися. Все залишилось в нашій квартирі: речі, меблі. Виїжджали машиною, взяли з собою найнеобхідніше. Коли виїхали, місто почали сильно обстрілювати. Це був початок квітня. Тоді дуже багато людей виїхали. Через Бахмут їхали люди з Попасної, з тих міст, які ще сильніше обстрілювали. Було багато машин, більшість людей їхали з дітьми.
Чоловік так і працює у поліції у Донецькій області, а я з дитиною перебуваю у Полтаві. Дорого і складно було знайти квартиру, але тут більш-менш безпечно. Мама теж у Полтаві, родичі чоловіка – в Одесі. Інші родичі залишились у Горлівці - ми з ними не спілкуємось.
Війна закінчиться тільки нашою перемогою. Дуже хочеться, щоб це сталося швидше. Хочу, щоб не було наших сусідів росіян, а ми відбудуємо країну, наші діти будуть жити щасливо і мирно. Найголовніше – спокій для дітей.
