Я давно залишилася вдовою. Чоловік помер від важкої хвороби. Живу з молодшим сином. Невістка у мене золота. Живемо всі разом дуже мирно. Виїхали зі Слов'янська теж разом. Дуже важко чути і бачити, як руйнують рідне місто, як ворог наближається. Онуки дуже за нас хвилювались, тому ми й виїхали з їхньою допомогою.
Коли мені говорили, що на кордоні стоять російські війська і ось-ось на нас нападуть, мені хотілося кричати і запевняти, що цього не може бути, бо ми завжди були разом. Чуття єдиної родини для мене було святе. А коли вранці ми почули по телевізору, що на нас напала росія – це був дійсно жах. Я думала, що це провокація. Декілька днів ми сумнівались і чекали, що це страхіття закінчиться, що здоровий глузд переможе. Тим паче, у мене так склалося, що один син тут, а другий – в росії. Це як два моїх крила.
Найстрашніше було, коли ми проїжджали район Краматорська, а потім повернули на дніпропетровську трасу.
Це був жах, коли пізно ввечері йшли колоною військові машини, танки, тягачі, бензовози, і між ними - санітарні машини, а в деяких на борту був напис «200». Це був жах.
Звичайно, це були наші військові, вони мирно їхали, але у той бік, де йшли воєнні дії. Другий жах – це масовані ракетні атаки України.
Я дуже поважаю Ріната Ахметова за те, що він зробив для України. Як він розбудував Донецьк, як він долучився до розбудови парків, скверів і дитячих майданчиків. У Слов'янську є школа-інтернат для слабозорих дітей. Там потрібно було розмитнити комп'ютери. І коли до нього звернулися, він допоміг без жодної тяганини. Це другий момент, який мене приємно вразив.
Першу гуманітарну допомогу під час війни ми отримали саме від Фонду Ріната Ахметова. Ми були вражені. Це було дуже приємно. Я розумію, що це не він особисто робить. Це ті люди, які йому допомагають, але за всім цим стоїть Рінат Ахметов. Велика подяка вам, що робите таку добру справу.
Полтаву ми обрали, бо мій батько родом із Полтавщини. І у нас тут є родичі. До того ж, ми були впевнені, що тут є все, що потрібно для життя. Щонайперше – лікарська допомога. На жаль, моя невістка має інвалідність.
Бачу своє майбутнє тільки вдома у мирі. Хочу, щоб усі повернулися додому. Це - найголовніше.
