Мені 46 років, у мене двоє дітей. Жили у місті Бахмут Донецької області. Перший день війни мені запам’ятався тим, що дитині відмінили заняття в школі. Ми не вірили, що таке може бути. Думали, що це якась дурна помилка.

Потім у місті почалися страшні речі: зникали продукти, хімія, за куском мила потрібно було ганятися по всьому місту. Ми закуповували все, продукти в підвал зносили. Ну, а потім нам прийшлося виїхати, бо почалися прильоти ракет.

Шокувало, коли почали падати ракети і вбивати мирних людей, які ні в чому не винні. Це, звісно, було страшне.

Ми виїжджали своїм ходом до рідних чоловіка. Зараз ми в місті Звенигородка Черкаської області. Спочатку, коли ми приїхали, тут було багато допомоги: і люди допомагали, і гуманітарні штаби. І від Фонду Ріната Ахметова ми отримували допомогу. Всім велике спасибі.

Вся рідня роз’їхалася. Всі залишилися без домівок, без нічого. Нашого міста взагалі немає, це дуже важко переживати психологічно.

Я вважаю, що майбутнє має бути мирним.