Ткачова Маргарита, 9 клас, Пужайківський ліцей Піщанської сільської ради Подільського району Одеської області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Древицька Тетяна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моя Батьківщина – Україна. Я щаслива, що народилась саме тут. Одне із найбільших багатств України – її неповторна природа: мальовничі краєвиди, квітучі сади, високі врожаї, бездонне блакитне небо, Дніпрові плавні, з їх густими заростями і численними островами. Краса та бездоганність України зачаровує та надихає, створює відчуття простору та свободи. Кожний її куточок дарує свої неповторні враження. А скільки гарних пісень співає наш український народ. Українська пісня має унікальну здатність об'єднувати людей, вміє розповісти нам про любов, віру, надію, а  її мелодії здатні доторкнутися до найтонших струн нашої душі.

Українці – це люди, які цінують свої традиції та звичаї, зберігають історію своєї країни та пишаються нею. Вони вміють радіти життю та здатні знайти красу навіть у найпростіших речах.

Чисте, мирне, голубе небо довго царювало над українськими землями, дарувало нам щасливе, безтурботне, наповнене радістю життя. Та ось. Війна… Страшне слово чорного кольору, наповнене жахом, болем, стражданням. Це щось неприродне, жорстоке, страшне. І чисте українське небо затягнуло чорним димом. Ще не так давно я посміхалась, раділа життю, мала багато друзів та планів на майбутнє. Але в один момент все змінилося…

Мені всього 15 років, але я вже зустрічаю цей жах на своєму шляху. Похмурим ранком 24 лютого 2022 року війна вломилася в наше світле, безтурботне життя.

Мертвими кроками ходить вона по моїй країні, забираючи почуття безпеки й спокою та залишаючи за собою тільки смерть та руйнування. Страх, який пізнали люди під час війни, не можна зрівняти зі звичайними страхами. Але, не дивлячись ні на що, ми намагалися жити звичайним життям. Війна забирає життя людей несподівано, не рахуючись з віком, місцем проживання чи професією… Моя душа болить та розривається на шматки від звісток, які приходять в моє село. Без води та їжі, тепла і світла, стоять на передовій наші захисники, обороняючи неньку Україну, виявивши стійкість та мужність, вони віддають своє щасливе життя за нас, за наше світле майбутнє. Хлопці, сповнені любові та віри, із перших днів повномасштабного вторгнення добровільно прийняли рішення йти на захист країни,  не маючи за плечима навіть строкової служби і жодного бойового досвіду.

Наші воїни – найхоробріші воїни в світі. Не дивлячись ні на що, вони впевнено крокують до перемоги.

Мої земляки Палій Віталій, Бачинський Василь, Ротар Георгій, Халаїм Володимир, Войтенко Сергій мужньо боролися за долю нашої України, проливши свою червону кров на її м'якій землі. Герої не вмирають! Пам'ять про вірних Захисників назавжди залишиться в наших серцях і буде світлом, яке освітлює наш шлях у важкі часи! Сумую та наповнююсь жалем через те, що солдати та прості люди не повертаються до своїх родин, а їхні душі відлітають у вічність.

Зараз же майже в кожній родині чоловік, брат, тато чи син віддають свої сили та здоров'я, щоб ми жили спокійно.

Схиляюсь перед мужністю Воїнів і пам'ятаю, якою високою ціною сплачується наша свобода. Я впевнена: поки є такі герої, боротьба триває. Наша нація не зламається, бо ми маємо найсильнішу зброю – безмежну любов до нашої рідної землі. Я – українка, частинка своєї Батьківщини, і дуже пишаюсь цим. Я вірю в нашу перемогу. Наша поранена країна обов'язково підніметься з руїн, розправить широко свої крила та полетить вільним птахом в щасливе майбуття…