У мальовничому Витачеві, де з пагорбів видно Дніпро, є волонтерський осередок «Витачівські серця». Усі учасники прийшли сюди за покликом серця.  Перші дні війни стали випробуванням для громади. Коли фронт відійшов з Київщини, у Витачеві зрозуміли: боротьба тільки починається. Тоді кілька жінок — серед них і Любов Дем’яненко — прийшли до сільської старости із пропозицією створити волонтерський осередок. Так з’явилися перші дерев’яні каркаси для сіток. Їх зробили місцеві чоловіки, а жінки взялися за ножиці й тканину. Вирішили, що одна конструкція буде для сіток, інша — для «кікімор» розвідникам. З того дня у Витачеві вже не уявляють буднів без  ножиць і шелесту стрічок.

Назву придумали спільно. «Ми називаємося “Витачівські серця”, бо всі дівчата дійсно сердечно переживають, від душі», — говорить Любов Андріївна. І це справді так: у кожну сітку вони вплітають тепло, молитви маленькі записки з побажаннями для воїнів. За час війни село втратило кількох своїх захисників. «Ми падали на коліна перед ними, бо просто неможливо пережити цього», — згадує жінка.  Сьогодні в осередку близько двадцяти волонтерок. Вони жартують, діляться новинами, збирають кошти на матеріали. Та головне — не зупиняються. Бо для них війна — це не лише фронт. Це щоденна праця "сердець", які не можуть лишатися байдужими.