Кочегарова Поліна, 10-Б клас, Печерський ліцей № 75

Вчитель, що надихнув на написання — Чучук Ірина Юріївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Середа, був звичайний день, я пішла до школи та навіть не мала ніяких підозр, що може щось початися. Провела цей день з друзями та навіть не з усіма попрощалася.

Четвер, 24 лютого. Я прокинулась о 6 ранку від голосних розмов тата та мами. У мене з‘явилося тривожне відчуття, але я продовжую спати. Мама забігає до мене в кімнату та каже збирати усі необхідні речі, бо почалась війна…

Спочатку я не вірила та думала, що це все не буде тривати довго, але потім почула першу тривогу, перші вибухи, стежила за усіма новинами. Ось ми вже їдемо до наших знайомих у їхній будинок у Києві, а потім вирішуємо, що треба кудись в більш безпечне місце. Тож ми вирушили у Чернівці. Усі українці, котрі були вимушені поїхати зі своїх домівок, дуже сумували за своїм містом.

Я кожного дня запитую в мами: «Коли ми повернемося до дому? Я вже не можу знаходитися тут».

Але розумію, що тут безпечніше. Для мене це був великий моральний біль, що це все розпочалося, що я не можу ходити до школи, проводити час із сім‘єю вдома та бачити їхні щирі посмішки, займатися своєю улюбленою справою, танцями ,та жити як раніше…

Я зрозуміла, що не цінувала ці моменти, котрі були, та як хочу повернутися в минуле, коли все було добре.

Потім ми з мамою та молодшою сестрою вирушаємо на іншу частину світу. Їдемо до Америки. Тато та старша сестра спочатку залишилися в Чернівцях, але через місяць поїхали в Київ. Ми дуже сумуємо за нашою сім‘єю та Батьківщиною. Тут інша мова, люди, різний менталітет та саме головне - часовий пояс. Все відрізняється. Мама, сестра та я, мали змогу на звʼязок з нашою родиною тільки вранці, або пізно ввечорі, тож це було складно.

Через вісім місяців усі вітали нас з поверненням до дому! Я була дуже щаслива, що знаходжусь в моєму рідному домі. Тривоги продовжуються. Ми постійно спускаємося в укриття. Відключення світла взимку є тяжким випробуванням.

Апатія, не бажання щось робити, дистанційне навчання, але потім зрозуміла, що потрібно щось змінювати в своєму житті та розвиватись.

Я створила свій власний магазин свічок в українській тематиці. Відправила на благодійність у магазин в Польщі більше 40 свічок.

2023 рік, я вже ходжу до школи офлайн, бачуся з моїми друзями, котрі приїхали, але все одно багато близьких людей залишилися за кордоном та я дуже сумую за ними до сьогодні…

Усі українці, що виїхали або знаходяться в Україні, дуже вдячні нашим військовим! Багато хто з них віддав своє життя, щоб ми мали змогу продовжувати вчитися, жити в спокої та боротися за нашу неньку. Наші герої, захисники, ми вам безмежно вдячні за вашу працю, дякую, що я маю можливість прокидатися кожного ранку у своїй Батьківщині!