Перебувала в себе вдома, мрн Східний м. Маріуполь. Прокинулись від вибухів, узяли документи, заощадження і поїхали в центр міста до батьків чоловіка, які проживали біля Драматичного театру.

Відсутність води, їжі, ліків і те що ти нічого не можеш зробити, щоб убезпечити дитину. Бомбардування літаків по мирному населенню та кількість загиблих, це все просто ад. Наше життя повністю обнулили, це позначилось на всьому. На соціальному статусі, на психічному та фізичному стані. Кожен з членів родини обрав свій шлях.

Наразі працюю. До війни мала власний бізнес. Професію не змінила, але змінився статус. Тепер я найманий працівник. Я нічого не знімала, навіть не намагалася зарядити телефон. Я не зберігаю нічого, щоб не могло про це все нагадувати аби зайвий раз не тривожити душу. Я вважаю, що пережите назавжди залишиться в наших серцях, пам'яті та душі.