Гузюк Мар'яна, 10 клас, Мирненський ліцей Малолюбашанської сільської ради Рівненської області Рівненського району

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пілат Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ще зовсім нещодавно ми посміхалася та насолоджувалися кожним днем нашого життя. Але, з початком війни, все змінилося. Втрати, сльози, біль, страждання почали панувати у повсякденні. Ніби чорна хмара нависла над Україною, не даючи хорошим емоціям пробитися. Хтось пішов захищати нашу державу, ставлячи своє життя під величезну загрозу. А хтось зазнав розлуки із своїми рідними і тепер перебуває по інший бік реальності.

Напевно зараз не знайдеться жодної людини, яка б не втратила когось близького чи знайомого через цю жорстоку війну.

Дякуючи нашим захисникам, ми досі тримаємося і будем триматися до останнього. Неважливо скільки часу та сил потрібно використати, але ми не здамося. Адже український дух ніколи не зламати.

З початку повномасштабного вторгнення я залишалася у себе на заході, нікуди не виїжджаючи. Тому що було важко розлучитися і залишити своїх батьків тут самих. Я не зазнала ніяких серйозних втрат, порівняно з іншими людьми. Але кожен раз, дізнаючись про нові руйнування та смерті, моє серце рветься на шматочки.

Після 24 лютого моє життя дуже змінилося, як і життя більшості українців. Ми стали цінувати кожну мить і  тепер кожен день є дорогоцінним, адже завтра вже може не настати…

З гірким присмаком втрат, наше життя поступово повертається до норми. Точніше, ми звикаємо і пристосовуємося жити в цих умовах. Проте наше життя ніколи не буде колишнім. Ніхто уже не поверне нам ту просту, щиру посмішку, а весь цей жах, що пережили і дорослі, і діти, залишиться в нашій пам'яті на віки.