Війна застала нас із донькою у рідному селищі Первомайському на Миколаївщині. З власного двору  ми спостерігали, як насувались колони ворожої техніки, летіли літаки. Ми сховались в підвал, і у наш двір прилетів снаряд. Після цього наше селище почали руйнувати у нас на очах.

Жити стало неможливо не тільки через постійні обстріли, а й тому, що магазини не працювали, зникло світло, газ і вода. Тож ми сподівалися лише на волонтерів. Вони ж і допомогли нам через півтора місяці виїхати у безпечне місце. Зараз ми живемо у Івано-Франківську і почуваємося цілком безпечно.