До війни ми жили в гарному приморському містечку Очакові. Коли почалися обстріли, ми ховались у підвал. Гупало так сильно і часто, що ми практично провели там кілька днів поспіль. А 4 березня я стояла на вулиці в черзі до аптеки, і в цей час почали обстрілювати порт, який був зовсім поряд – десь метрів 400. Це було дуже страшно!

Хоч як не хотілося залишати своє рідне місто та залишати рідних, все ж таки ми з донькою евакуювалися до Тернополя. Тут не чути таких вибухів, як були у нас в ті дні на початку війни. Але іноді мурашки повзуть по шкірі та паніка нападає, якщо проходимо, наприклад, повз якесь будівництво, а там щось гупає.