Синюшина Васіліса, учениця 9 класу Чорноморського ліцею №4

Вчитель, що надихнув на написання есе - Іжук Олена Володимирівна

Війна. Моя історія

24 лютого… Цей день багато значить для нашої країни і для кожного з нас. Коли я прокинулася, то як зазвичай почала збиратися в школу. Але мій брат підійшов до мене і мами і сказав, що розпочалася війна. Ця новина здавалася настільки неймовірною, що моя мама навіть спочатку не повірила і наполягала мені піти в школу.

Але коли інформація офіційно підтвердилася, то стало страшно. В нас знову розпочалася школа, яка тільки-но закінчувалася після подій 2020 року.

Потім наша сімʼя зрозуміла, що мій брат, який знаходився в той час в армії, не повернеться до кінця війни.

Спочатку в нашій області не було багато шуму, але потім почали летіти ракети.

Майже кожен день, коли я прокидалася й шла гуляти з друзями, вони мені розповідали, як не могли заснути під час шуму ППО, ракет і повітряної тривоги. Мені було боязко і соромно, що у цей час я міцно спала, поки мої рідні і друзі прокидалися, боялися і не могли заснути.

Згодом, безсоння дійшло й до мене. Я почала прокидатися ночами разом з рідними.

І хоча наша країна зараз в дуже небезпечному стані, що загрожує життю багатьох мільйонів людей, ми не здаємось. Кожен день ми допомагаємо військовим. У соціальних мережах підтримуємо одне одного. Так, наша країна зазнала великої шкоди, але ця шкода буде не марна, і в цій війні перемогу отримаємо саме ми! Слава Україні!