Лучин Дмитрій, 151 група спеціальності ‘’Інженерія програмного забезпечення’’, Херсонський політехнічний фаховий коледж Національного університету ‘’Одеська політехніка’’

Вчитель, що надихнув на написання — Куліковська Наталія Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення РФ на територію України – це найстрашніший злочин проти людства, якого ніхто не чекав. Моя родина залишилась у рідному місті Херсоні. Багато хто з родичів, сусідів, знайомих вчинили так само.

Коли все тільки починалося, була надія, що це ненадовго. Не міг повірити, що «братній народ» піде на нас війною. Вже 1 березня 2022 р. на вулицях міста з’явилась ворожа військова техніка, кружляти над головою літаки та гелікоптери. Зник зв’язок, не працював інтернет. 

Важко було дізнатися про долю рідних та друзів, але моя сім’я шукала можливість хоч якось поспілкуватися. З їжею та ліками теж було скрутно, оскільки магазини та аптеки були зачинені,

а люди завчасно не змогли зробити запас продуктів та медикаментів. Виходити в місто було небезпечно. З різних сторін лунали поодинокі постріли та чулися вибухи.

Прикро, що серед херсонців знайшлися колаборанти, які охоче пішли на співпрацю з ворогом - стали інформаторами, приймали участь у арештах та катуванні людей, в обшуках та мародерстві.

Але більша частина містян вірили в Україну, в її збройні сили, у нашу перемогу, яка обов’язково прийде. Листівки від партизанів піднімали настрій і надихали на супротив ворогові.

Я бачив на власні очі мітинг на площі Свободи. Херсонці з синьо-жовтими прапорами кричали окупантам «Геть з міста», «Геть з України».

Не боялися перекрити вулицю Ушакова (нині проспект Незалежності) і зупинити ворожу техніку. А потім нелюди відкрили вогонь по мирним людям. Всі стали тікати, почулися крики, зойки.

У жовтні — листопаді 2022 р. ЗСУ успішно провели наступальну операцію, звільнили від російської окупації територію близько 3500 км2, визволили 169 населених пунктів у тому числі і моє рідне місто на Дніпрі.

11 листопада, ввечері, усі містяни вийшли сім’ями на вулиці з прапорами і сльозами на очах зустрічати наших рідних воїнів.

Здавалося, що треба радіти, але люди плакали від щастя.

Ворог втік, але, по сьогодення, веде постійні обстріли з лівого берега Дніпра, знищуючи інфраструктуру, будівлі, гинуть під завалами та від осколків снарядів люди. Зруйновано 6 та 20 гімназія, Херсонська морська академія, Херсонський державний університет, головний корпус Херсонського політехнічного фахового коледжу у якому я навчаюсь онлайн, та інші. Ворог кожного дня використовує новий вид зброї: керовані авіабомби, фосфорні снаряди, засоби дистанційного мінування, дрони-камікадзе тощо. Херсонці разом з комунальниками прибирають скло, розбирають завали, латають покрівлю на дахах будинків.

Я бачив людей, які займалися волонтерством за покликом серця і душі, забезпечуючи нужденних всім необхідним. На власних машинах вони розвозять хліб, продукти харчування, ліки пенсіонерам та літнім людям, які потребують допомоги. Наша сім’я за свої кошти випікала хліб та роздавала людям, коли не було світла і води.

Бували періоди, коли руки опускалися і нічого не хотілося робити, але брав себе «в руки» та допомагав батькам. Пам’ятаю день 6 червня 2023 року. Ворог підірвав ГЕС у місті Нова Каховка і вода пішла на села лівобережжя та правобережжя Дніпра. Під водою опинились м. Гола Пристань, Олешки та Корабельний район Херсона, а також його прибережні вулиці.

Наша родина кожного дня готувала їжу людям, бо вони залишились без домівок, світла, газу і води. Усі сусіди поділилися одягом, ковдрами, посудом. Хто чим міг.

Пережили і це, бо життя продовжується.

Віра в перемогу єднає всіх нас. Як сказав наш президент, що «ми зберегли світло всередині себе. Перемогли паніку, страх, міжусобиці й чвари. Ми об’єдналися…Згуртувалися…цей вогонь побачив увесь світ».

Такий народ непереможний. Ми відстоїмо свою незалежність у пам’ять тих, хто віддав своє життя за моє майбутнє.

Слава Україні! Героям Слава!