З перших днів війни наш тато пішов захищати Україну та до теперішнього часу служить у ЗСУ. Я з двома дітьми (хлопчик 03.12.2020 р.н. та дівчинка 13.07.2013 р.н.) евакуювалася до Польщі з 10.03.2022 по 11.07.2022 після серії вибухів, за 300 км від нас.

Реакція дитини була спантеличена, адже вона не розуміла, чому тата немає вдома. Але після почутих вибухів донька, хоч і маленька, все ж із розумінням поставилася до виїзду за кордон.

24.02.2022, коли ми почали збирати документи та ховатися у підвалі будинку, було дуже холодно, а я ще мала маленьку дитину на грудному вигодовуванні.

Психологічні проблеми відчули всі члени нашої родини. У старшої доньки є вроджене укорочення нижньої лівої кінцівки, тому вона потребувала щопіврічного огляду лікаря.

Ми зіткнулися з неможливістю забезпечити огляд дитини в умовах військових дій на території Київської області, адже спостерігаємося в Київському інституті ортопедії.

Також у нас зберігся татовий шеврон.