Війна повністю змінила наше життя. Вона залишила нас без нічого — без домівки, без речей, без друзів поруч, в чужому місті. Але, дякувати Богу, ми залишилися живими.

Ми перебували у своїй квартирі в місті Попасна, на так званій сірій зоні, на межі між Україною та ЛНР. У перший день війни ще якось не вірили, що це справжня війна. Але коли почали летіти «гради», стало зрозуміло, що це не жарти, і було дуже страшно. У нашому будинку не було укриття чи підвалу, ховалися в коридорі, і це було страшно.

Дитина все почула сама, коли снаряди падали по колу біля нашого будинку, зачіпаючи дах. Наступні дні були дуже жахливими, не розуміли, що і коли закінчиться.

Звичайно, зіткнулися з великим страхом, довго боялися не зрозумілих гучних шумів. Психологічний стан був дуже напружений, депресивний. Ми справлялися, як могли — переборювали себе і намагалися налаштовувати себе на найкраще.