Богдан виїжджав із Маріуполя у кілька етапів, та на щастя йому вдалось потрапити на українську землю, уникнувши фільтрації.

Я сам з Маріуполя, зараз працюю в Києві. Закінчив університет, працював у Києві. Коли почався коронавірус, я перейшов на віддалену роботу, і до початку війни жив у Маріуполі. Мені 27 років.

У перший день війни було моторошно, тому що було чутно  вибухи, страшно було.

У батька була машина. Десь біля десяти днів ми знаходились в Маріуполі в санаторії, а потім виїхали на Урзуф. Там побули біля тижня, і нам вдалося виїхати на Запоріжжя.

Звісно, було страшно виїжджати. По дорозі було багато техніки згорілої.

Спочатку пробували одразу до Запоріжжя поїхати, але там були великі черги біля Мангушу. Тому поїхали в Урзуф, дізналися, як можна виїхати, щоб не проходити фільтрацію, і нам вдалось через Пологи, здається.

Спочатку не було роботи, але вже зараз є робота. Нам пощастило, що бабуся в 2015 році переїхала до Києва, то у нас хоч житло було. З продуктами і гігієною проблем немає - Фонд «Я – Маріуполь» видавав гуманітарну допомогу. Взагалі було гарне відношення людей.

Напевно, під час цих подій відбулося переосмислення життєвих цінностей. У Маріуполі квартира, в якій і я мешкав, згоріла з усіма речами. Це неприємно.

Я навіть не знаю, коли закінчиться війна. Побачимо: можливо, в росії зміниться влада, і це припиниться. Щодо особистого майбутнього - можливо, піду працювати за спеціальністю, екологом.