Оксані пощастило виїхати разом з рідними спочатку з Ірпеня, а потім з Гостомеля на Закарпаття. Нині їхня родина залишилася без квартири, але на щастя, вони мають ще будинок, який дивом вцілів. Туди сім’я нещодавно повернулася.
Мене звати Оксана. Моя родина до повномасштабного вторгнення проживала в чудовому містечку Ірпінь. Щодня ми ходили на роботу, дітки – до своїх навчальних закладів. Кожний вихідний обов’язково відвідували зоопарк, музей або парк.
24 лютого я прокинулась о п’ятій годині ранку від телефонного дзвінка подруги. Вона сказала, що почалася війна, нас бомблять. Я розплакалася…
Згодом, заспокоївшись, почала збирати речі, щоб відвезти дітей з батьками в Гостомель (думала, там буде спокійніше), а самій їхати до Києва, оскільки працюю там лікарем.
О 13:00 пролунав дзвінок від мами. Від неї дізналася, що бомблять Гостомель. Я відразу поїхала до дітей. Вирішили лишитися в Гостомелі.
Це були жахливі дев’ять днів життя в підвалі, без їжі та світла, під обстрілами. Вода та хліб були лише дітям.
За допомогою військових нам дивом вдалося виїхати. Їхали подалі від Гостомеля, опинилися в селищі Тересва Закарпатської області.
Зараз знову повернулися в Гостомель. Наш будинок був частково зруйнований, за допомогою людей підлатали. Квартира в Ірпені згоріла від прямого влучання снаряду. Ми двічі отримали гуманітарну допомогу. Завдяки ній змогли прохарчуватися, бо, коли приїхали, нічого не було.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
