Ольга Сергіївна та її рідні пережили сильний стрес. Прямо біля їхнього будинку точилися вуличні бої. Виїжджали вони під обстрілами. Найтяжче все це сприйняла восьмирічна донька Ольги Сергіївни. Вона замкнулася в собі, нічого не говорила, а свій біль виражала через малюнки. 

Мені 41 рік. Я заміжня. У мене є восьмирічна донька і дорослий син, який навчається в  Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Ми з міста Пологи, що в Запорізькій області. Воно в окупації з другого березня. Сьомого березня ми виїхали звідти. Виїжджали під обстрілами. Ми чули автоматні черги, бачили, як летіла ракета. Поблизу нашого будинку йшли вуличні бої – паркан і дім пошкоджені. Ми пережили сильний стрес. Досі не можемо прийти до тями. Нам сниться війна. 

Наша донька була у важкому психічному стані. Вона не плакала, нічого не розповідала, а лише малювала. Зараз їй краще. Вона спілкується з іншими дітьми, навчається. Лише зі сном залишилися проблеми. 

Мене шокувало те, що серед жителів нашого міста виявилося багато колаборантів. Навіть деякі мої знайомі співпрацюють з росіянами. В голові не вкладається, як таке може бути. 

Півроку ми з донькою були в Польщі, а чоловік з сином – у Запоріжжі. Зараз живемо разом, намагаємося покращити наші стосунки. Гонитва за грошима залишилася в минулому – тепер більше часу проводимо разом. 

Мене приємно здивувало, як до нас поставились у Польщі. Ми з донькою приїхали у Вроцлав. Там познайомилися з людьми, які знайшли мені роботу. Я працювала в дитячому садочку. За два місяці вивчила мову. Після повернення в Україну моє спілкування з поляками не обірвалося, і їхня допомога теж. Вони прислали нам свічки, ліхтарики й теплі ковдри. Регулярно телефонують. Я надсилаю їм світлини. 

Ми винаймаємо будинок. Завдяки волонтерам та благодійним організаціям маємо, що їсти. Віримо, що Пологи скоро будуть звільнені. Ми хочемо повернутись туди і подивитись, в якому стані місто й наш будинок. Там залишились наші котики, ми хочемо їх забрати. Дуже чекаємо, коли ЗСУ звільнять територію. Неподалік від Пологів живе моя мама. Вона не захотіла виїжджати. Ми підтримуємо її морально й матеріально. Дуже хочеться обійняти її, але поки що це неможливо.

Після війни ми збираємося повернутися в рідне місто, навіть якщо наш будинок не вціліє. Якщо не вдасться налагодити своє життя в Пологах, виїдемо в інше місто, але точно залишимося в Україні. Чекаємо позитивних новин, а тоді плануватимемо своє майбутнє. Будемо працювати на благо України.