Кравчук Дарія, 9-б клас, Теофіпольський ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Денисова Тетяна Віталіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій шлях крізь тисячу днів війни – це болюча історія в якій присутня надія та зміни, які, на мою думку, торкнулися не лише мене, але й мільйонів українців.

Тисяча днів війни – це дуже багато моментів, які змінили моє життя на «до» і «після», змінили мої пріоритети і показали мені світ з нової, часто трагічної сторони.

Коли почалася війна, я не відразу зрозуміла, наскільки кардинально вона змінить моє життя. Найперше це були новини, які здавалися дуже далекими і непов’язаними з моєю реальністю. Але з кожним днем війна наближалася. Я почала помічати зміни навколо: дехто з друзів та знайомих пішов захищати нас, інші виїхали з країни, багато людей втратило свій рідний дім.

На другий день війни я бачила, як паніка охоплювала моє селище.

У магазинах швидко закінчувалися продукти, черги на заправках розтягувалися на кілометри, а новини постійно повідомляли про обстріли й загибелі.

Ті дні здавалися нескінченними, а перед сном я відчувала страх перед завтрашнім днем.

Однак згодом страх зник і я стала більш рішучою.

Я зрозуміла, що кожен з нас має свою роботу у цій боротьбі.

Не всі можуть піти на фронт, але кожен може допомогти по-своєму. Я з батьками стала частинкою волонтерської діяльності, допомагаючи зі зборами коштів для армії та підтримуючи вимушених переселенців. Це був наший сімейний спосіб боротися, залишатися корисним і не впадати у відчай.

Робота з волонтерами дала мені нове розуміння єдності нашого народу: ми всі стояли разом, попри втому, розпач і біль.

Час минав, і кожен день приносив нові успіхи та негаразди. Ми жили в стані постійної тривоги, ніколи не знаючи, чи наші домівки будуть цілими завтра. Важко було зосередитися на чомусь іншому, коли навіть у відносно безпечних містах постійно лунали повітряні тривоги. Під час війни життя стає важким і водночас дуже крихким. Люди змінюються: починаєш цінувати кожен день, кожну дрібницю, яку раніше сприймав як повсякденність.

На третій рік війни я зрозуміла, що вона не просто руйнує країну, а й змінює нас зсередини.

Ми стали сильнішими, але і жорсткішими.

Війна вчить цінувати дружбу, любов, людяність, але й розкриває гірші сторони людей. Деякі з моїх знайомих зламалися через постійну тривогу на душі, інші навпаки знайшли в собі неймовірну силу й мужність.

Мій шлях за ці тисячу днів – це шлях до нового життя. Я навчилася бути терплячою, витривалою і не падати духом. Війна забрала у мене багато: безпеку, відвідування школи, прогулянки з друзями, сподівання про те, що світ є справедливим і мирним місцем. Але вона й дала щось нове: віру в нашу силу, розуміння, що життя триває, незважаючи на всі жахи, і що ми можемо змінювати своє майбутнє власними діями.

Кожен день війни – це боротьба не лише на полі бою, а й у серцях мільйонів українців. Мій шлях – це шлях надії та віри в перемогу, шлях, який показав мені, наскільки важливо не втрачати людяність навіть у найважчі часи. За ці тисячу днів я навчився головного: жодна війна не може знищити дух народу, якщо в його серці живе свобода.

Попереду ще багато випробувань, але я знаю, що ми обов’язково вистоїмо. Наш шлях важкий, але ми пройдемо його разом. І навіть через тисячу днів війни я вірю, що світло перемоги вже наближається.