Микола пережив окупацію Маріуполя, отримав поранення. Зараз він у Кам’янському, а його будинка у рідному місті більше не існує

Я з Маріуполя. 24 лютого росіяни зайшли в нашу країну і почали вбивати людей. Певно, відсвяткували 23 лютого, і 24 почали воювати. Але ж вони кажуть, що вони не воюють – у них спецоперація. А у нас - війна: хтось вижив, а хтось загинув.

Я отримав поранення у Маріуполі, мене відправили на лікування в Новоазовськ, а потім - в Таганрог. В Україну я добирався через Литву, Латвію, Польщу. Зараз я в Кам’янському Дніпропетровської області. Добре, що в мене тут батьки живуть і було до кого поїхати, було де жити. В Маріуполі в мене більше немає дому. Я говорив зі знайомими, які жили поряд. Вони кажуть, що немає не те що нашого будинку - немає району: його знесли. Люди, які повернулись у місто, зараз винаймають житло. Я не уявляю, що буде далі. Окупанти ні своїх не шкодують, ні наших. Для них людське життя взагалі нічого не варте.

Мене вражає, як стійко наші хлопці тримаються і не пускають росіян далі коїти звірства. Сили їм та наснаги, щоб вигнали ворогів. Я мрію, щоб Україна була цілісною, повернула свої території, щоб росіяни дали нам спокій.