Історії, які ви нам довірили
Ми кинули все і поїхали в нікуди. Як мільйони переселенців, боремося третій рік за право жити в людських умовах.
Ми втекли з Донецька влітку 2014 року, коли наше селище Трудовські обстрілювали цілодобово. Вилетіли повністю вікна, відійшли стіни. З дітьми там жити було неможливо.
Я багатодітна одинока мама. З трьома дітьми ми тепер живемо у Волновасі, орендуємо двокімнатний будинок. Умови життя в нас польові. Воду носимо через три будинки, руками перемо, туалет на вулиці, газу немає, дров немає.
Після розлучення з чоловіком у мене у сім'ї два годувальники: мій молодший син 10-річний Влад і старший син Ігор. Вони ходять до лісу по дрова. А там небезпечно, можуть бути і розтяжки. Але вони знають, що в мене немає грошей на вугілля. Із зарплатою у 800 гривень буває, що навіть хліб купити немає на що. Соціальну допомогу отримуємо з затримкою.
Ми мріємо повернутися до Донецька, але поки це неможливо. Проїхати через лінію розмежування – однаково що перетнути державний кордон. І потрібен дозвіл від колишнього чоловіка на вивіз дітей.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
