Олександр Ященко, 10 клас
Комунальний заклад "Витязівський ліцей" Кетрисанівської сільської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Ященко Ольга Костянтинівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна ніколи не була моїм вибором. Коли я думав про своє майбутнє, уявляв, як закінчу школу, вступлю до університету, буду мати цікаву роботу, мріяв про мандрівки та щасливу родину. Але доля, на жаль, розпорядилася інакше. З першим днем війни розпочався новий етап мого життя, що триває уже понад тисячу днів.

Я пам’ятаю той момент, коли в ніч з 24 на 25 лютого 2022 року прокинувся від звука сирен, гулу літаків. Серце закалатало, а думки плуталися.

Влада оголосила про військовий стан, а новини заповнили інформаційний простір жахливими кадрами обстрілів і зруйнованих міст. Україна, яку я знав, раптом перетворилася на поле бою, де раніше було мирне життя.

Спочатку мені було страшно. Ми з родиною вирішили залишитися вдома, сподіваючись на те, що все це скоро закінчиться.

Проте з кожним новим днем реальність ставала все тяжчою. Зникали не лише звичні звуки життя – сміх друзів, звуки шкільного дзвоника, а й самі друзі. Вони залишали країну в пошуках безпеки. Я відчув себе безпорадним, спостерігаючи, як світ навколо нас змінюється без нашої волі.

Пройшло кілька тижнів, і я зрозумів, що не можу просто сидіти вдома. Вирішив приєднатися до волонтерського руху. Це був мій перший крок до активних дій. Разом з іншими молодими людьми ми збирали одяг, ліки, продукти для військових та цивільних.  Купили необхідне спорядження, яке, як виявилося, рятує життя. Я вперше відчув, що спільні зусилля можуть творити діла. Люди, які раніше ніколи не спілкувалися, об’єдналися заради спільної мети. Кожна маленька допомога стала частиною великої боротьби. Я знайшов у цьому сенс, відчув підтримку однодумців, які, як і я, не могли залишатись осторонь.

Поступово я почав усвідомлювати, що війна кардинально змінила не лише моє життя, але й світогляд. Багато чого, що здавалося важливим, відступило на другий план.

Я переосмислив цінності – тепер дружба, справжня взаємопідтримка мають для мене особливе значення. Наша група волонтерів стала своєрідною родиною, об’єднана спільною метою – допомагати країні.

Подумавши, зваживши всі «за» і «проти», я ухвалив рішення після школи вступити до університету, але вже на спеціальність, пов’язану  з народними відносинами. Прагну в майбутньому працювати в сфері, що допомагатиме Україні відновитися і рухатися вперед. Я розумію, що кожен з нас може зробити свій внесок у відновлення справедливості і миру.

Ми – свідки історії, і наше завдання – не  просто пережити цей період, але й працювати на благо країни.

Сьогодні , оглядаючи ці 1000 днів війни, я усвідомлюю, що шлях цей не легкий, але він формує з нас сильніших людей. Кожен день – це новий виклик, нова можливість вчитися, рости та підтримувати один одного. Я  пишаюся, що можу бути частиною цієї боротьби, що змінила моє життя назавжди. І хоча війна забрала у нас багато, вона також подарувала нам і справжніх друзів, і безцінний досвід, який ми зможемо використовувати для відновлення нашої Батьківщини.
Війна не закінчується разом із перемогою на фронті. Вона триває в нашій свідомості, в нашій пам’яті. І наш обов’язок – пам’ятати  про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

Тепер, коли я оглядаюся на цей шлях довжиною в тисячу днів, розумію, що майбутнє України залежить від нас – молодого покоління.

У нас багато роботи попереду, і я готовий стати частинкою цієї праці. Мрію про день, коли зможу вільно гуляти вулицями, відзначати свята без страху, будувати своє життя в мирній країні. Я вірю, щи ми переможемо, адже не лише боремось за свою землю, а й за право на краще майбутнє.

26 жовтня 2024 року підходить до завершення. Маріуполь, Бахмут, Буча, Ірпінь, Соледар – це навіть не половина тих міст, які залишаються в наших серцях, мільйони  українців, які більше не повернуться в свій дім, які назавжди заснули тихим сном… Знову  не можу заснути: летять шахеди та дрони, а з ними лунають і вибухи. Я постійно прислухаюся до звуків зовні. Такі реалії сьогодення кожного українця. Ми пережили багато випробувань, піднімалися з колін. І ця війна не стане винятком. Ми обов’язково переможемо!