Мені 74 роки. Війна застала мене вдома, в Бахмуті. Я не повірила: думала, що це маячня, все налагодиться, як зазвичай. Не вірила довго. У Бахмуті знаходилась до жовтня минулого року. 

Поряд із нашим будинком є гарне сховище - воно було побудоване ще в радянські часи, коли будувався завод. Ми там сиділи, нам було там добре. Там усі умови були: вода, пічка газова, газ був. До певного часу було відносно нормально. 

Чоловікові моєму 80 років, йому в сховищі стало не по собі, і ми вирішили виїхати. У листопаді виїхали в Слов'янськ, недалеко. 

У нас є своє авто стареньке, «Жигулі», тож ми сіли і поїхали. З моїм сином навчався хлопчик зі Слов'янська, ще в радянські часи він жив у нас на квартирі. Він подзвонив і сказав: «Тітко Валю, переїздіть до мене в дім». Ми приїхали і сидимо тут. Нічого радісного, нічого приємного, нічого хорошого. Страждаємо і все. Ми від Слов'янська недалеко, в Семенівці. Це ближче до Бахмуту. Ми в Слов'янську буваємо рідко: поїдемо продукти купимо і повернемось назад. Нічого, у Слов'янську багато людей живуть. Там наче війни немає, тільки інколи там стріляють. Але ми на околиці не бачимо і не чуємо нічого.

Я у радянський час працювала на фабриці швейній. Колектив був прекрасний, керівництво прекрасне. Я жила в шоколаді. А на схилі літ залишилась без дому, і взагалі нічого у мене немає. Життя зараз шокує. Я думаю, що вже не звільнять наш Бахмут. Я взагалі шокована всім.

Мені здається, що війна ніколи не закінчиться. Це буде колотнеча вічна, ніхто нікому не уступить. Адже ніхто нікого не слухає, ніхто нікого не приймає. Все побудовано на цих жахливих грошах. 

У мене одна мрія: хочу додому. Ми жили в центрі  міста. 19 травня попало в один під'їзд, і з тих пір дім стояв практично цілий, тільки без вікон. У мене є надія поїхати додому, хоч одним оком подивитись, а потім можна і померти. Більше ні про що не мрію, хочу додому сильно. Я п’ятдесят років прожила в тому домі. Все забрали в нас, нічого немає. Що таке - немає дому в людини? Це жах: не знаєш, куди повертатись і за що жити, як продовжувати жити. На серці тільки туга і біль, більш нічого.