Найбільшим шоком для Євдокії Іванівни був вибух ракети в дитсадочку поруч із домом. Під час цього вибуху постраждала її квартира, тому родина вимушена була евакуюватись

Проживали ми у Вугледарі, мені 63 роки. Я не пам’ятаю початку війни - пам’ятаю, як по Волновасі били, як бої почалися, як нас бомбити почали.

Найстрашніше було, коли ракета упала поруч із домом і посипалося у нас все скло, потім не стало води, газу, світла. Продукти були, тому що була гуманітарна допомога.

Родина наша не разом зараз - донька з нами, а син в іншому місті. Ми вирішили їхати, адже залишились без дому. Поїхали в Жовті води. Сюди поїхала кума моєї доньки, потім донька, а згодом і ми. Довезли нас добре до Покровського, потім ми поїхали в Дніпро, а з Дніпра сюди вже потрапили.

Ми багато пережили. І нервуємось досі, коли бомблять наше місто. Та якось намагаємось боротись зі стресами. 

Я сподіваюсь, що до весни війна скінчиться. А ми на старості залишилися без нічого - от і все наше майбутнє... Дім розбили, постійно стріляють...