Перший день війни був дуже страшним. Прокинулися зранку, збиралися в школу. Ми не знали, що війна, а потім мені зателефонувала подружка і сказала цю новину. Чоловік був на роботі. Він працював у шахті, під землею. Ми запасалися водою, їжею – усім, чим можна.

Найбільше шокувало те, що потрібно було кидати свій будинок і їхати, не знаючи, де ми будемо жити і як. Труднощі були в тому, що дитині був лише рік. Ми літом виїжджали, була сильна спека. Три дні стояли в черзі. Нас не випускали. 

З дитиною було дуже важко, тому що її потрібно було і покупати, і погодувати. А коли ми виїхали за «сіру зону» й побачили наш прапор, були дуже раді. Плакали і чоловік, і я. Були дуже раді, що ми на рідній землі.

Фінансово нам стало набагато важче. Ми винаймаємо житло - потрібно за оренду платити та й одягнутися, бо виїхали без нічого. Дуже сумуємо за рідними. Вдома в нас залишилися батьки, бабуся. Дуже переживаємо за будинок. Він пограбований, там вибили вікна і винесли все, що змогли.

На сто відсотків потрібно, щоб перемога була, щоб мирне небо було, щоб діти ходили до школи, а ми з чоловіком – на роботу. До війни нам жилося дуже гарно, і майбутнє я уявляю тільки в себе вдома і без війни.