22.02.2022 зранку мені зателефонувала донька і сказала: «Мама, росія прийшла нас вбивати, війська ворога на підступах біля Херсону». У мене перехопило подих і я миттю ввімкнула телевізор. Цей день для моєї родини став початком іншого життя...

Окупація - це дуже жахливий період для моєї родини. Наше місто було 8 місяців під тиском «руського миру», але ми не скорилися, ми виходили на площу разом з іншими городянами і показували, що ми незламні українці. Нарешті наше місто дочекалося визволення - це був найкращій день! Ми обіймали наших мужніх визволителів, наших героїв ЗСУ! А потім – знову продовжилась війна...

Мій дім розташований у прибережній зоні міста Херсона і кожного дня і кожної ночі наш район знаходиться під постійними обстрілами з лівого берега. Це дуже страшно, бо в нас немає погрібу, куди можна було б сховатися. 16 квітня прилетіла міна під двір, повибивали вікна, пошкодило дім, а ще трохи пізніше росіяни підірвали Каховську ГЕС. Наш дім було повністю затоплено…Моя родина втратила все, що в нас було. Після цих подій у моєї мами, якій 90 років, стався третій інсульт…

Ми залишились без нічого, зовсім не знайомі люди дали нам прихисток. Тепер ми живемо вдома у людей і ми їм безмежно вдячні. Потрібно відбудовувати наш дім.

Особливо в окупації було дуже важко, ми не брали принципово допомогу від ворога. Зараз є гуманітарна допомога, дуже за це дякуємо волонтерам. Наші дорослі діти виїхали до Києва, ми з чоловіком і мамою -залишаємося в Херсоні. Це дуже важко, коли не можеш обійняти своїх дітей...   

Коли наш дім затопило і нам люди надали в користування житло просто безкоштовно, сусіди принесли посуд і одяг, це до сліз зворушило, дякую безмежно. Роботи зараз немає.

У нас дуже багато осколків, які ми збираємо у нашому дворі після обстрілів. Це уламки від мін, градів, запальних снарядів і їх все більше, бо обстріли не припиняє ворог. Все це нагадує нам, що війна продовжується. Але ми подолаємо і це! Все буде добре і Україна переможе, бо наші люди, то скелі, яких не здолає болотна росія.