Війна застала нашу сім’ю вдома, в Ірпені. Наш будинок загорівся, коли в нього влучили снарядом з російського танку. Ми насилу врятувались від пожежі, потім ще дев’ять днів ховались у підвалі будинку друзів. Зрозумівши, що це добром не скінчиться, ми були вимушені покидати місто під обстріли різноманітної важкої зброї, якої тільки можливо.

Ми тимчасово виїжджали в Рівненську область, а кілька днів назад знов повернулися в Ірпінь. Восьмирічний син має легку форму аутизму, тому я постійно поряд із ним. Зараз він не відчуває себе у безпеці, бо постійно чує повітряні тривоги.