Ми жили в Чернігові разом із чоловіком і дванадцятирічною донькою, яка хворіє на аутизм. Коли місто почали обстрілювати, ми були вдома.

Від обстрілів ховались у льох, де нам доводилось проводити тривалий час протягом місяця. У нас не було електрики, води, зв’язку. Дитина постійно застуджувалась. За продуктами бігали під обстрілами – на свій страх і ризик.

Евакуюватись було дуже складно і вийшло не з першого разу. Наша сім’я виїхала на Тернопільщину, до Чорткова. Нас приємно вразили добрі люди, що допомагали евакуюватись, знайти житло. Його власник не бере з нас грошей. І тепер, навіть коли ми у безпеці, місцеві жителі і представники влади нам дуже допомагають.

Головне, що наша дитина почувається в безпеці – тому, що мама з татом поряд, і тому, що їй надає допомогу психолог міського Будинку милосердя.