Історії, які ви нам довірили
Ми переїхали до Полтави з селища Андріївка. Це біля Балаклії Харківської області. Мені 39 років.
Війна застала нас вдома. Ми прокинулися від дзвінка друзів: вони сказали, що в Харкові був приліт, а ще - в Балаклії на військову частину.
Спочатку було дуже багато авіанальотів. Літаки скидали бомби - це було дуже страшно. Коли на вулиці були прильоти поруч, у нас постраждав будинок. Було дуже страшно, і ми вирішили виїхати.
Після прильотів ми зрозуміли, що діти бояться. І ми весь час були в погребі. Взимку я просто летіла в одній сорочці в погріб.
Магазини працювали, але були дуже великі черги. Вода у нас була, поки було світло. За ліками були величезні черги в аптеки. Ми інколи просили людей, які приїжджали, купити нам ліки.
Ми виїжджали на своєму транспорті. Знали, куди їдемо і як їхати. На блокпостах труднощів не було - там же наші хлопці стояли. Нам там навіть допомагали, діткам - так точно: їх пригощали солодощами.
Хочеться додому, але там ще не дуже спокійно: прильоти бувають. Ще страшно повертатися додому, але вся родина вже хоче. Дуже надіємося, що ми повернемося додому.
Я думаю, що скоро все має закінчитися. Нашу територію вже звільнили, і ми дуже надіємося, що в скорому часі звільнять і всю Україну.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
