Я пенсіонер. Мешканець Дніпра. Викладав усе життя на фізико-технічному факультеті, готував наших українських ракетників, які свого часу створювали найпотужніші у світі ракети. «Сатана» – це ракета, яка була створена нами. Потім я вийшов на пенсію.

Найстрашніше те, що на нашу країну, багату і сильну, напав ворог. Ворог жорстокий, який не шкодує ні дітей, ні дорослих. І, звісно, на душі дуже важко.

24 лютого був жахливий день. Перші ракети пішли на аеродром. Зателефонував рано-вранці син. Було несподівано і дуже страшно. Була невизначеність: ми не знали, куди будуть падати ворожі ракети. Ми виїхали за місто і жили там деякий час.

У наш дім влучила ракета. Я живу буквально через під'їзд від тих руйнувань. Ми думали, що й нашу частину будинку знесуть. Тяжко морально і фізично. Тим більше, мені вже 78 років. Усе розбите, зруйноване. Зараз потроху відновлюємо все, держава нам допомагає по можливості. Прийняли заявку і пообіцяли, що відшкодують.

Дякувати Богу, що це відбулось, коли ми були за містом. Це нас врятувало. Бо якби ми були вдома, нас би убило точно. Рами вилетіли, все навколо летіло - ми б не вижили.

Мене дуже зворушило, що у цей тяжкий момент весь наш народ об'єднався. Це один єдиний кулак, де є взаємодопомога і взаєморозуміння справжнього горя і біди. Ми були єдиним організмом. Вся Україна була з нами, з нашим будинком.

Нині я відчуваю дуже велике психологічне навантаження. Трагедія у Дніпрі – це жахливо. Я дуже вдячний Фонду Ріната Ахметова, тому що ви опинилися поряд з нами у час біди. 

Я був маленьким хлопчиком і пригадую, що полонені німці відновлювали наші міста. Я хочу, щоб полонені росіяни також займалися відбудовою України. 

Живу очікуванням, коли все нарешті закінчиться нашою перемогою. Після цього ми будемо єдиним, щасливим народом. Будемо жити і радіти життю у добробуті. Думаю, що коли війна закінчиться, буде легше, у тому числі й матеріально. Ми сильна держава, найбагатша у світі. Ми вийдемо із цієї тяжкої ситуації.