Коли почалися вибухи, Олена не одразу повірила, що це війна. Здавалося — десь далеко. Але вже за кілька днів ворожа російська колона пройшла повз трасу біля Ситняків. Завдяки українським захисникам, які підірвали міст і перегородили дорогу бетонною плитою, ворог не зміг зайти вглиб села.

Під час одного з авіаударів Олена разом із сусідкою, дітьми й родичами сховалася у погребі. Їх було восьмеро. Коли поруч вибухнула бомба, стеля посипалася, земля затремтіла — «це було найстрашніше», згадує вона.

Після пережитого жінка разом з іншими мешканками села плете маскувальні сітки, збирає дитячі малюнки та листи для військових: «Хоч маленький, але наш внесок у перемогу. Ми молимось і чекаємо їх усіх додому».