Мешкав я з дружиною в Дніпрі. Мені 59 років, інвалід третьої групи. Про початок війни з інтернету дізнався.
На старий новий рік жінка поїхала до подруги, а я був у мами. Нас спасло, що ми не були вдома, коли у наш дім попала ракета. Це, мабуть, всі бачили.
У нас в квартирі дуже сильно все посікло, все просто до стіни прибило: і вікна, і двері. Якщо б були вдома, то мабуть, в живих би не залишилися.
Квартиру майже розбило, але допомогли трошки відновити. На роботу я вже не зможу піти: в мене ця інвалідність, я довго не можу стояти на ногах.
Думаю, що війна закінчиться ще не скоро, але хочеться, щоб і сьогодні. На жаль, все не так просто, як здається. Війна йде: сьогодні ти живий, а завтра - хто його знає.
