Разом із чоловіком пані Ася жила в селищі Мирний Кальміуського району. Чоловік працював директором школи #30. Вона - заступницею директора в школі #45. 

"О 7 пішли на роботу. Розподілили чергування. 25 лютого світла вже не було. Забрали трудові книжки. У неділю я чергувала в школі. Чоловік ночував у своїй школі #30. Вона ближче до околиці міста. Там вже було гучно. 1 березня переїхали до мами. На вул. Карпінського. Кінотеатр "Ювілейний". 

2 березня я намагалася піти до школи. Але там стояв розбитий трамвай, були прильоти. На краю спортмайданчику приліт від "граду". У бомбосховищі були двоє дітей. Ми відвели їх до батьків. Там було небезпечно. Пішки повернулися до мами. 

6 березня вимкнули газ. Треба повертатися на Мирний. 8 повернулися до нашого будинку. 18 березня впали дві авіабомби між будинками мами та сина. Добре, що там нікого не було. 

Останній раз я чула сина 2 березня. Потім 20 травня. Ми не знали, чи живі вони. 

28 березня прилетіло нам під будинок. Нас посікло. Я не знала, що в нас стільки крові. Плями залишилися на підлозі. Сусідній дім зруйнований повністю. Всього постраждали 10 будинків. 

На Мирному з 7 березня не працював водогін. Ми зробили запас на 200 літрів. Намагалися набирати воду з 2 пожежних резервуарів. 

14 квітня селище окупували. Чоловіків забрали на фільтрацію. Діти живі. Загинув чоловік племінниці. 

23 травня ми поїхали. Вивозив батько учня", - розповіла жителька Маріуполя пані Ася.