Перший же «приліт» Ірина Миколаївна відчула на собі, тому й поквапилась виїхати разом із дитиною до Запоріжжя. Там добрі люди їм допомогли з житлом і лікуванням дитини

Ми жили в селі Гуляйпільське. Була робота, діти вчилися, було все добре. А зараз немає роботи, навчання незрозуміло яке, ну, звикли вже так жити. 

Перший приліт до нас був поруч із домом. Мене вибуховою хвилею вдарило, я дуже злякалася. Схватила дітей і вирішила виїжджати.

Ми просили наших військових, щоб вивезли нас в Гуляйполе, а там були евакуаційні рейси. Коли виїжджали, таких глобальних проблем не було. Просто дуже переживала за дітей.

Коли ми зіткнулися з проблемою житла, добрі люди нам допомогли: ми декілька місяців жили безкоштовно. Багато взагалі людей допомагали. І в лікарні допомагали: у нас були проблеми з дитиною, то нас там добре прийняли і лікували безкоштовно. 

Я получала допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Раніше жива черга була, а тепер потрібно телефонувати, тому вже якийсь час не отримувала. Все своїми силами.

Війна дуже вплинула на людей, на родини. Багато знайомих і рідні посварилися, деякі навіть розійшлися.  

Бажано, щоб війна закінчилася швидше. Хочеться додому швидше повернутися, хочеться, щоб і діти мирно жили, щоб не бігати не ховатися по підвалам.