Ольга втратила на війні чоловіка і вивезла дітей подалі від війни. Їй дуже багато допомагать люди, і вона допомагає військовим, чим може
Ми з чоловіком одружилися і купили будинок у Слов'янську. У нас рік тому, 12 жовтня, народилася донька, і є ще старша донька від попереднього шлюбу. Я була в декретній відпустці.
24 лютого, коли розпочалася війна, ми були в Слов'янську з дітьми. Я не хотіла виїжджати. 14 березня мій чоловік загинув під Донецьком. Він вивіз хлопців з-під «Градів», і машина стала. Чоловік хлопців врятував, а сам загинув. Потім власними силами ми забрали його. Я поховала чоловіка в Слов'янську. Це вже було дуже важко зробити, тому що тоді й Краматорськ обстрілювали, і взагалі, складна та напружена ситуація була біля Слов'янська.
26 березня, після його похорону, нас із дітьми хлопці зі слов'янської місії «Чорний тюльпан» відвезли до Дніпра. Вони доставляють тіла загиблих, і чоловіка мені допомагали забрати. А з Дніпра нас вивезли друзі-військові. Вони з Кривого Рогу, і зараз я з дітьми перебуваю в цьому місті.
Чоловік родом із Луганської області. Його батьки вже померли, залишилася бабуся, якій 83 роки. Її будинок розбомбили. Я забрала її до себе у Кривий Ріг. Старший брат чоловіка також військовий, зараз лікується в госпіталі.
Для нас найболючіше те, що діти залишилися без батька, а я без чоловіка. Менша ще не розуміє, їй 12 жовтня тільки рік виповниться.
Дуже боляче дивитися і чути, коли така маленька дитина ходить по хаті, дивиться на фотографію батька і каже: «Папа, папа». А його вже немає…
Старша дуже важко це перенесла, хоч він і був їй нерідним батьком. Нещодавно ми гуляли з коляскою і донька побачила двох хлопців у військовій формі. Один був із букетом квітів. То коли донька побачила той букет, дуже сильно почала плакати, аж до істерики, бо мій чоловік завжди купував їй багато квітів. І навіть коли йдемо по вулиці й бачимо родину – маму, тата, дитину – доньці також важко.
Ми наш будинок у Слов'янську покинули. Залишили там усе, виїхали тільки в чому були вдягнені. Тут нас чужі люди пустили у квартиру, ми платимо лише за комунальні послуги. А в тому будинку, що ми в Слов’янську купили з чоловіком, наші військові живуть. Вони попросилися, і я пустила. Я чим можу, допомагаю і волонтерам, і військовим, і пораненим у лікарнях. Ми самі дещо збираємо. Надіємося, що скоро зможемо поїхати додому в Слов’янськ.
