Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марії було двадцять три. Вона навчалася у Харкові, а її батько служив у прикордонній службі й обороняв Маріуполь. У перші дні війни він зателефонував доньці й коротко сказав: «Збери документи!»

Мати та молодша сестра перебували у Маріуполі. Зв’язок обірвався із ними швидко. Марія залишалася в гуртожитку в центрі Харкова, де було ще відносно спокійно. Вона телефонувала мамі, татові, намагаючись зловити сигнал. На екрані телефону — десятки пропущених, але жодної відповіді.

Коли змогла виїхати, дісталася Львова. Шукала новини з Маріуполя, переглядала телеграм-канали, фотографії, відео, намагаючись знайти свій будинок. Коли зв’язок з’явився, мама подзвонила — обидві плакали, бо нарешті почулися. 

12 квітня Марія отримала від батька коротке повідомлення: «Сьогодні в полоні». Він навіть намагався жартувати, щоб не лякати. Згодом вона побачила його фото серед військовополонених на російських каналах — і почала діяти. Дзвонила у всі можливі служби, подавала запити, розмовляла з волонтерами й державними структурами, які займалися обміном. Коли відбувся обмін, Марії подзвонили шість різних організацій! Батька обміняли 31 грудня 2022 року. 

Після лікування та реабілітації батько повернувся на службу. Родина Куркуріних  отримала власне житло, завдяки програмі «Серце Азовсталі. Вдома», що допомагає захисникам Маріуполя та їхнім сім’ям. У день вручення квартири Марія  розповіла  історію своєї родини Музею "Голоси Мирних".