Стрижеус Софія

8 клас, Рудківська гімназія Вараської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання – Терещук Олексій Вікторович

Війна. Моя історія

Мене звати Софія. На момент розпалу війни мені було 12 років. Я проживаю в мальовничому селі Рудка, поблизу перлини Полісся - озера Біле. Я одна із тисяч українських дітей, що стали свідками страшного лиха - війни…

Початок війни в Україні був дуже важким і трагічним часом. Перші вісті про події на сході країни до моєї сім’ї дійшли через медіа, а потім через розповіді знайомих,які жили в зоні конфлікту. Спершу відчувала страшний біль і нерозуміння того, як це могло трапитись.

Я відчула страх і турботу за нашу країну та за наших родичів, які опинилися в складних умовах. Для моєї родини цей день означав загальний страх і неспокій за майбутнє. Ми були зобов’язані допомагати тим, хто опинився в складних обставинах. Повномаштабна війна змінила наше життя і життя нашої родини в багатьох аспектах.

Навколо була паніка. Люди скуповували товари в магазинах. Не вистачало продуктів, батарейки були в дефіциті. Важко було дістати пальне. В місті на автозаправках стояли величезні черги з автомобілів.

Пізніше бензину не було цілими тижнями.Трактор на полі був рідкістю. Багато роботи виконувалося вручну. Усі люди в селі почали економити. Зняти гроші в банкоматі було дуже важко. Ввечері життя завмирало. З міркувань безпеки на ніч скрізь вимикалося світло. Була запроваджена комендантська година. Навчання в школі призупинилося. Ми змушені були навчатися онлайн.

В перші дні війни мій тато Віталій , який працював на будівництві у Львові, був змушений повернутися додому. Згодом він вступив до місцевої самооборони. Ходив на нічні чергування. Мама дуже хвилювалася за нас, за всю велику родину.

Разом з іншими односельчанами готувала їжу для наших солдат, волонтерила. Я стала більше допомагати вдома по господарству. Носила продукти людям, які стали вимушеними переселенцями.

Багато сімей знайшли прихисток від війни у нашому селі. Їм усім потрібна була допомога. Вчитися та волонтерити, збирати гроші на військові машини, допомагати потребуючим - це все , що ми можемо зробити для нашої перемоги.

Війна призвела до економічних труднощів, евакуації деяких близьких людей і загалом створила атмосферу нестабільності та неспокою. Ми спільно долали ці випробування і прагнули підтримувати один одного в цей важкий час. Війна також змінила наше психологічне становище. Напруга і страх стали постійними супутниками нашого повсякденого життя. Ми намагалися залишатися оптимістами. Але існувала певна невизначеність, ніщо не гарантувало безпеку і стабільність. Для деяких членів моєї родини ця війна вимагала зміни планів і життєвих пріорітетів. Більшість з нас вирішили долучитися до волонтерства. Наша країна стала ще більш єдиною в ці складні часи, і це важливо для нас.

Надіюся, що в майбутньому ситуація поліпшиться , і Україна знайде шлях до миру та стабільності. Ми навчилися бути міцними і витривалими, і це духовна сила допомагає нам подолати труднощі, пам’ятати, що війни завдають страждання. Ми повинні пам’ятати про тих, хто постраждав під час війни, і надавати підтримку у відновленні країни і покращенні умов проживання. Це важливе завдання, яке має бути на першому місці. Я зрозуміла, що ми можемо навчитися цінувати спокій, який надзвичайно важливий для нашого щасливого життя та розвитку. Надія на краще завжди живе у серцях людей. І ми повині робити все можливе, щоб побачити Україну та всіх її громадян в безпеці та процвітанні.