Я живу в Харкові. Нас обстрілювали дуже. Ми сиділи в підвалі всім домом. А тоді почали роз'їжджатися. Моя родина поїхала у Полтавську область. Там нас прихистили у Гоголевому, дали і помешкання, і їжу. Люди приносили нам і консервацію, і картоплю давали, і все інше. Речі ми вибирали собі, бо приїхали з маленькими клуночками. Ми там прожили місяці чотири й поїхали до Світловодська. Там теж нас приютили, дали помешкання і дуже про нас піклувалися. І їжу давали, і постільні речі, і посуд. Слава Богу, нам усі церкви допомагали. 

Спершу нам привозили у магазини продукти, поки ми могли їх купувати. І воду теж. У Харкові ми не ститкнулися з тим, щоб нічого не було. Там нас усім забезпечували.

Мене вивіз зять. На початку було дуже багато машин, які їхали на Полтавщину. А ми їхали 6 березня, коли вже було не так багато машин, і ми добралися за один день. У нас усе було гаразд.

Дочка забирала з собою черепаху, у якої також, мабуть, стрес був. Вона довго не вилазила з панцира і нічого не їла пів року. Ми вже думали, що з нею щось не те, а потім вона почала їсти.

Щоб не нервувати, я пила болгарську валеріану і всім радила ці таблетки. Я взагалі по життю намагаюся, як то кажуть, тримати себе в руках.