Кравченко Софія, 10 клас, Біляївський ліцей №3, м. Біляївка, Одеська область

Викладач, що надихнув на написання есе – Колотіліна Наталія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна почалася, коли мені було всього 13 років. Спочатку я не могла цього зрозуміти — це було ніби щось далеке, ніби жах, який не міг торкнутися мого життя. Війну завжди бачили в новинах про далекі місця, ніколи в нас, ніколи з нами. Але 24 лютого все змінилося, і життя, яке я знала, було зруйноване.

Перші дні були незвичними. Я постійно боялася і хвилювалася. Сирени лякали мене, і кожна новина здавалась поганою. Я сподівалася, що все закінчиться, що це якийсь страшний сон. Але війна продовжувалася, і разом з нею ми вчилися жити.

Нам не залишалося нічого іншого, як адаптуватися. Сирени повітряної тривоги, від яких у мене колись пробігали мурашки, стали частиною нашої рутини. Замість того, щоб тікати зі страху, ми брали свої речі і спокійно йшли в підвал, наче це була ще одна частина дня. Ми знали, що робити. Було дивно, як щось таке жахливе могло стати нормальним. Ми навчалися дистанційно, часто переривались уроки через тривоги. А коли пішли до школи, все одно доводиться ховатися під час занять.

Життя не стало простішим, але ми навчилися приймати нові реалії. Школа більше не є місцем стабільності — вона є такою ж непередбачуваною, як і все інше.

Попри складнощі, я намагалася триматися. Найважче було не втратити віру в майбутнє. Навколо багато болю, зруйновані міста і долі. Але ми всі разом. Моя родина підтримує мене, а друзі допомагають зберігати спокій. Я почала цінувати дрібниці: тишу після тривог, мамину усмішку, зустрічі з друзями. Те, що колись здавалося звичайним, стало безцінним.

Ці моменти стали дорогоцінними скарбами. Вони були нагадуваннями про те, що незважаючи ні на що, все ще є життя, все ще є віра та кохання.

Я зрозуміла, що війна відкриває приховані можливості вас самих. Сила, про яку я раніше не думала, тепер допомагає мені боротися з труднощами. Нам усім довелося навчитися жити по-іншому, зберігати надію, навіть коли це здається неможливим. Ми вчимося жити по-новому, і хоч це важко — не здаємось. Війна зробила мене сильною, і я вірю, що народ зможе перемогти.