Пасічна Олександра, Комунальний заклад "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" Херсонської обласної ради, м. Хмельницький

Викладач, що надихнув на написання есе – Колеснікова Валентина Костянтинівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — це не просто відрізок часу. Це 1000 днів болю, втрат, боротьби та надії. Для кожного українця ця війна стала випробуванням на стійкість, сміливість та віру в майбутнє. Мій шлях під час цієї війни — це не лише шлях окремої особистості, але й відображення шляху всієї нації, яка об'єдналася у спільному прагненні до свободи та справедливості.

Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, життя мільйонів українців змінилося назавжди.

Я пам'ятаю цей день, наче це було вчора. Вибухи, тривоги, невизначеність. У той момент здавалося, що земля йде з-під ніг, але згодом до мене прийшло усвідомлення — ми повинні вистояти, боротися, не здаватися. Кожен з нас тоді вирішував, як саме він зможе допомогти країні. Мій вибір був зроблений: я вирішила допомагати тим, хто найбільше цього потребував — військовим та цивільним, які постраждали від війни.

Після кількох сірих та моторошних місяців, проведених в окупації, ми з родиною змогли виїхати на територію України, відносно спокійну, та долучилися до волонтерської організації.

Я плела сітки для ЗСУ та відправляла їх на фронт. Важко було повірити, що у 21 столітті, коли технології досягли таких висот, ми повертаємось до базових потреб — води, їжі, безпеки.

Згодом я почала займатися інформаційною підтримкою. Це був мій маленький фронт у великій війні. Інформаційна війна виявилась не менш важливою за бойові дії. Пропаганда та дезінформація ворога намагались розсіяти наш дух, змусити нас сумніватися у своїй перемозі.

За ці 1000 днів я бачила, як змінюється наша нація. Ми стали сильнішими, мудрішими, об'єднанішими.

Кожен новий день війни приніс нам не лише випробування, а й нові уроки. Ми навчилися цінувати найпростіші речі: мирне небо, родинне тепло, усмішки близьких. Війна навчила нас бути вдячними за кожен новий день і кожен момент, проведений з рідними.

Одним з найважчих моментів на цьому шляху стали втрати.

Друзі, колеги, знайомі — кожна нова звістка про загибель когось із них відчувалася як удар у серце. Але водночас саме ці втрати надихали продовжувати боротьбу. Їхні життя, віддані заради нашої свободи, не мають бути марними. Ми боремося заради них, заради нашого майбутнього.

Попри біль, втрати та тривогу, я вірю в перемогу. Кожен день війни — це день, коли ми стаємо ближчими до нашої мети.

Україна — сильна і незалежна держава, і ніхто не зможе зламати її дух. Ці 1000 днів війни стали символом нашої незламності, нашої сили та нашого прагнення до свободи.

Мій шлях під час цієї війни ще не завершився, як і шлях усієї України. Але я впевнена: ми обов'язково здобудемо перемогу. І цей день стане початком нової, вільної України, яку ми разом вибороли своїми руками, серцями та душами.