Ми Проживаємо в Нікопольському районі, нікуди не виїжджали. Мешкали вдома. Потихеньку як робили, так і робимо: все по-старому залишилося. В перший день війни переживали. Ми по телевізору, в новинах дізналися, що війна почалася. Нам страшніше було, ніж дітям, бо діти цього не розуміли.

Тепер ми вже до всього звикли, нас сильно не зачепило. На початку страшно було, зараз уже не страшно. Ми вже своє прожили, а дітей жалко. Шокує, що в мене сестри в росії і родичі. Тепер ми ворогами стали. 

Хочеться миру.