Ми дуже давно стикнулися з цією війною. Мій чоловік з Луганської області. Його батьки у 2014 році приїхали до нас, довго у нас жили і померли в Харкові. 

24 лютого 2022 року о четвертій ранку прибіг молодший син і сказав, що почалася війна. Ми живемо недалеко від авіазаводу, тож все почули. Вночі дуже стріляли. 

Ми сиділи в підвалі. Не було в нашому прихистку, де лягти відпочити. Наші всі запаси були в квартирі. Чоловік ходив брав продукти, і коли він зайшов,  вікон там вже не було. 

Нас менший син з друзями вивіз на машині. Вони дуже швидко нас вивезли в Полтавську область до родичів, але ми не з дому їхали, а з бомбосховища. 

Вдома я була два тижні назад перший раз за рік. Вікон немає, дах пошкоджений.

Вийшло так, що приїхали на один день, і якраз за сто метрів від нас були вибухи. Дуже було страшно.

Хоч би війна і завтра закінчилася. Моє яке майбутнє? Я пенсіонерка, не знаю, куди повернусь, що я буду робити. Мабуть, тут залишимося, поки все не закінчиться.