Мені 33 роки, я інвалід другої групи з дитинства. У мене поганий зір. Моїй дитині 14 років. Дізналися про війну з новин. Дуже страшно було.

Ми переселенці. Жили в місті Слов’янську, а потім переїздили туди-сюди. Поїхали до Черкаської області, там побули місяць. Але нам не дуже сподобалося, бо треба десь дитині навчатися, а там такої змоги не було. І ми переїхали в місто Покровськ, а потім - у Дружківку.

Я записувалася на евакуацію, і все пройшло добре. Ми не знали, куди нас привезуть, тому тваринок своїх не взяли. 

Нам самим подітися нікуди, домівки своєї немає. З їжею у нас проблем не було, більше - з опаленням.

Мрію, щоб тихо було, мирно. Щоб дитина навчалася. Щоб домівки були цілі. І взагалі, щоб люди усміхалися.